Серпнева Молитва в Катедральному соборі Станіславова.

Боже,  часами  не  відаю,  як  звертатися  до  Тебе.  Та  й  байдуже  мені  до  того,  бо  просто  знаю  -  Ти  є.  Ти  живеш  у  різних  хатах,  відкликаєшся  на  сотні  Імен,  робиш  чудеса  -  від  найдрібніших  до  таких,  від  яких  дух  перехоплює.  Ти  твориш  світи,  Ти  вдихаєш  життя  у  наші  душі.
         Я  стою  сьогодні  у  одному  з  Твоїх  храмів,  зведеному  людськими  руками  в  твою  честь.  І  я  знаю,  що  Ти  є  тут.  Я  вдихаю  запах  Твого  дому,  як  запах  бабусиної  комори.  Він  чужий  мені,  бо  то  Твій  запах.  Я  не  знаю,  як  поводити  себе  в  Твоїй  оселі  -  чи  ставати  на  коліна,  чи  страждати,  чи  співати,  чи  запинатися  хустинкою,  та  й  ,  взагалі,  чи  маю  право  ступати  сюди  своєю  ногою.  Тож  стою  і  вдихаю  просто  повітря,  яке  є  лише  в  цьому  місці.  Вдихаю  і  благаю  Тебе,  аби  з  кожним  подихом  очистив  мої  думки  від  сумнівів,  від  нальоту  чужих  переконань,  щоб  Вибір,  який  я  ВЖЕ  зробила  в  собі  став  яснішим  та  виднішим.  
         Ти  є  моїм  вибором,  Боже.
         Не  знаю  чи  то  потрібно  Тобі,  та  хочу  своє  Життя,  в  якому  Радітиму,  Любитиму,  Даватиму  було  Твоїм  усвідомлено.  Знаю,  що  й  так,  від  самого  мого  народження,  належу  Тобі,  та  зараз  відчуваю,  що  доросла  моя  душа  до  розуміння  Тебе.  До  того,  що  годна  впустити  Тебе  у  себе  і  тим  самим  змінити  своє  Життя.  
         Я  не  збираюсь  страждати,  бо  для  чого  Тобі  того?  Не  буду  ставати  відлюдником,  бо  навіщо  Тобі  оселятися  тоді  в  моєму  одинокому  серці?  Не  острижуся  і  не  одягну  одежі  монаші,  бо  таких  є  багато  у  Тебе.  Не  читатиму  денно  і  нічно  молитовники,  бо  мої  молитви  інакші.  Бо  молюся  собою,  бо  славлю  Тебе,  Боже,  кожним  своїм  днем,  кожною  думкою  і  дією.  Бо  дарую  Тобі  своїх  дітей,  яких  народжую  в  Щасті.  Бо  мої  молитви  полягають  в  Любові!  В  Любові,  яку  Ти  віки  тому  вклав  в  мене,  чекаючи  поки  моя  душа  виросте  і,  нарешті,  прийме  той  дарунок,  перероджуючись  з  життя  в  життя,  з  людини  в  людину,  набираючись  мудрості,  світла,  творчості  та  сили.
         Я  вже,  Господи...
         Відчиняюся  назустріч  Твоєму  Світлу...
         Бо  знаю,  що  Ти  ніц  не  зробиш  злого  мені
         лиш...
         даш  ще  одне  Життя...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206154
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.08.2010
автор: LaLoba