Останніх надій догорає вогонь. Однодення.
І обійми твої не приносять вже більше вогню.
У твоїх заповітних руках мені більше не тепло.
Ось твій поїзд відходить, а я й досі в кімнаті стою.
Із сум’яттям утрачених мрій наодинці зостанусь.
Жовтий квіт на прощання – банально, невже ти забув?
Не вини! Хоч я винна. Бо тільки у собі кохалась.
У тобі я любила себе. Ти ж живий, все відчув.
І тебе не благала лишитись. Слізьми не вмивалась.
Моє серце холодне, як лід. Я й не знаю, чому?
Не край вічність спогадами, аби душа не кривавилась.
Час загоїть всі рани. Розжене біля тебе пітьму.
11. 06. 2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206577
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2010
автор: dzvinka