Ти перемножив мої пальці на цілунки,
в пучках розстер печаль, мов міль.
Ти влазив під скуйовджене сновиддя
І підсипав у постіль дикий хміль...
Ти змащував мене і притуляв до рани
із подорожника листочок і долоні...
У ступці розстерав якесь коріння, трави...
втирав у ступні, в груди й скроні.
Серед долини гейзерів гарячих пінних
ти вибирав один нуртуючий і ліпший
І пряні пахоші підвалів древніх винних
домішував у трунок з бузини і вишні.
Ти чаклував над сціленням Венери,
чи може Галатею оживляв в саду.
Торкався безнадійно, де чудні химери
затьмарювали вхід у душу молоду...
Ти перемножив мої кроки на чекання,
на дотики, на світло погляду з-під вій ...
Ледь чутний шепіт, миті обертання,
збігали полотном густі мазки олій...
І час, мов з тюбика вичавлювалась мить,
повільно рухався, не знаючи розв"язки,
де тонко рвавсь захриплим горлом дріт
мольби. Дивився пристрасно у очі ловеласки.
Бриніли струни, іскристо гомоніли дрова
язикувала ватра, розносячи плітки про нас...
Ти чухав спинку, цьомав щічки й чорні брови,
І множив, множив, це все, ніби про запас!...
19.08.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206688
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2010
автор: gala.vita