Он хвиля блакитна лебідку гойдає,
Та в небо, чому так, вона поспішає? …
Кохання, як вітер, мінливим буває
І часто трикутник гіркий виникає.
І рветься душа вже на дві половини
Там зрада і радість у серці віднині.
Тривожать, бентежать знеболену душу,
Шалені думки зупинити не змусиш.
Це він і я, між нами ти
Не можеш пристань у душі знайти.
Бринить то здрастуй, то прощай
І радість ти міняєш на печаль.
Втікаєш, сполоханим птахом, від себе,
Як біла лебідка, ховаєшся в небі
Де місяць танцює на білій хмарині,
А зорі чарівні у колі єдинім.
Із давніх давен помилки пробачають.
Пробачити зраду – ганьбою вважають.
Трикутник, зрадливий, життя не прикрасить,
Палкі почуття у душі лиш погасить.
Чи він, чи я, а може ти
В коханні пристань може не знайти.
Тривога серця, біль душі,
Людину залишають в самоті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2010
автор: Persey