Наша зустріч була випадкова,
Вже цвіли білопінно сади.
Опустилась веселки підкова,
Щоб напитись із річки води.
Ми з тобою сховались від зливи
Під кленовим зеленим шатром
І дивились, як води бурхливі
Вирували у вальсі кругом.
Блискавиць мерехтіння шалене,
Аж трясеться від грому душа,
Ти так ніжно горнулась до мене,
Мов налякане, мокре пташа.
Я хотів, щоб гроза не вщухала,
І молився про це гаряче,
Щоб голівку свою ти схиляла
На моє героїчне плече.
Твоє плаття намокло і щільно
Стан дівочий кругом облягло,
Поглядав я на тебе невільно
І бентежно на серці було.
Віти нас від дощу не сховали -
Ми промокли, неначе хлющі,
І, роззувшись, босоніж помчали
У село по калюжах мерщій.
Незабаром гроза відшуміла
І засяяло сонечко знов...
Тоді вперше закралась несміло
В моє серце юнацька любов...
Скільки років пройшло, але й досі
Я пригадую, мов крізь туман,
І стрункі твої ніженьки босі,
І гнучкий тополиний твій стан.
27.02.06.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207650
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2010
автор: Микола Верещака