Колись
скажу собі:
колись
На вірші вічні й тиходенні,
На знамениті і знаменні,
На ті, що зносяться увись,
І ті, що тягнуть в світ підземний.
...Сокира крає дубчака.
...Колода пилиться безкора.
...Лакує дошку вже рука.
Загинув дуб- небес підпора.
І сум за ним приходить скоро.
Тому, поете, не корись!
Критичні пили – ще не згуба.
Не обкоруй, що серцю любе!
Дуби тримають світу вись –
І грім обходить велич дуба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207812
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.08.2010
автор: СавчукМикола