Давно це було, та зосталися в генах –
Страшна безнадія і голоду жах:
Вельможних катів посіпаки шалені
Гасали, мов пси, по селянських дворах.
Шукали усюди лихі активісти,-
В хатах і по сховках, і вдень, і вночі.
Усе забирали, що можна ще їсти,
А вслід їм неслися прокляття й плачі.
Їм, бачите, партія це доручила –
Виконувать план заготівлі в селі,–
І вщерть наповнялися братні могили
На щедрій завжди українській землі.
По всій Україні розруха і голод,
В нечуваних муках стогнала земля,
Лиш гордо, серпасто підносився молот,
Свій час відбивали куранти Кремля.
А роки невпинно у вічність спливають,
Померкла вже слава величних ідей,
Та досі з могил безіменних волають
Загублені душі мільйонів людей.
Немає вже тих, кого б слід покарати
За муки і вбивства, за той людомор,
Але ми повинні про це пам’ятати,
Щоб знов не відбувся жахливий терор.
26.12.07.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209067
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.09.2010
автор: Микола Верещака