Олеже Радіоновичу, друже,
Ви що ж накоїли, образа не мине.
Я ж поважав Вас, розкривав Вам душу
Та Ви ж бо зовсім зрадили мене.
Ви обійшли мене на ціле коло
Дистанція ж попереду ще є.
Проте не наздогнати Вас ніколи,
Не перевершити, бо кожному своє.
То хто б скажіть подумати посмів би
У шістдесят – справжнісінький юнак.
А я й у тридцять місця не посів би
За Ваше вище – нащо ж бо Ви так?
О заздрість зла, мою ти душу краєш
Олег, він Бог, я ж ниций дилетант.
Та що поробиш маєш те що маєш,
А він зізнатись істиний талант.
О Боже мій, ти геть несправедливий
Одних наділиш других обійдеш.
Один коханець муз, а інший хтивий
Пройдисвіт, днем з вогнем що не знайдеш.
Так, я пройдисвіт, в цьому зізнаюся.
Коханцю муз не рівня і не штиб.
Та все ж за нього щиро помолюся
Пиши, твори, щасливих довгих літ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210172
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.09.2010
автор: Мурмаш