Тримаю біля серця останню записку,
що нагадує твоє існування.
Я більше не те примхливе дівчисько,
що бігало в жовтому вбранні.
Я більше не квітка,
я більше не небо...
Не море... Чому я не море?
Я більше не можу торкнутись до тебе...
Ти став моїм змученим болем.
Але це ж не може закінчитись смутком,
я плакати так й не навчилась.
Я все зіпсувала!
Твої ніжні руки...
Чому я їх не полюбила?!
І ті нездоланні рядки про кохання
на жовтім, подертім папері...
І білі листівки, дарунки, зізнання,
що сунув мені ти під двері...
І навіть останній дзвінок серед ночі...
Я все це любила безмежно!
Та тільки признатись..
собі власне... Боже!
Чому я сьогодні не щезну?..
Навколішки буду іти без вагання...
Сьогодні я буду з тобою!
Ти будеш у серці навіки останній...
... мій лицар, що вмер серед бою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210353
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2010
автор: Easy rain