Ти ефемерний, наче місяць в повні,
немов зі мною, але все ж не мій.
Зігнорувавши світ умовний ззовні
всередині ти вільний і нічий...
Ти — мовби тінь, яку не наздогнати,
але занадто ясний для тіней.
Мені тебе ніяк не вполювати,
належачи до сонячних дітей.
Ти — як вода для спраглої в пустелі
чи спогад, вельми ніжний і п’янкий.
Прошу крізь порівнянь цих цитаделі:
як не зловлю, впіймай мене, стрімкий...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2010
автор: Олександра Майданюк