* * *

Відворожи  мене
В  себе  і  у  людей…
Прокляття  тяжіє  над  жовтим  мертвотним  лісом.
Немає  ні  друга,  ні  ворога,
Ні  ідей,
І  навіть  на  вітрі  остання  печаль  повісилась.
Ніяко  під  зорями,
В  зорях,  либонь,  також…
Ну,  відворожи  мене  поглядом,  серцем,  віршем.
Вже  осінь,  напевно,
Від  неї  хай  не  погіршає,
Але  опустіє.
Та  навіть  тоді  ніхто  ж
Не  вдягне  тополю,
І  не  обігріє  клена,
І  вулицям  зимним  
Не  дасть  босоногість  ніг.
Ти  відворожи  мене
Важко,
Шале…
Шалено
В  самотності  людськості  дико  мені  сумній…
Відворожи  мене,  навіть,  якщо  не  вмієш
Не  бути  осіннім,  як  вулиці  без  людей.
Зітхають  вітри  
Перед  болісно,  доповійно…
Немає  ні  друга,  ні  ворога,  ні  ідей.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2010
автор: Амазонка