Знов світло гониться за мною
...бачила, бачила твої відбитки,
ступні прадавні рідні протискались
крізь натовт недолугих тижнів,
проходили наскрізно кам"яні мішки,
сочились яблуневим мідним соком,
і насінину розкривали під землею...
...Знов світло гониться за мною,
знов крила надають твої пісні.
Я бачу пригинаєш стебла сухостою,
щоб не вдряпнулись ніженьки мої...
Я бачила всесвітню силу.
Розчулена просила: ні,нетреба,
ти не вливай у мене стільки віри,
не напускай у душу так багато неба!
І так, крізь вени проступає світло,
на зовні витікає дивний розчин,
яким я змащую комусь щоденно,
у душах тріщини, подряпини тривожні..
Я так благала: дай всього помірно,
любові - рівно скільки, як усім...
Тримати в серці - ні, не можу і не вмію...
І вже пливе рікою по пустелі спів -
любові й пристрасті енергія нестримна!
Знов світло гониться за мною.
Тепер вкарбовуєш у стіни і в склепіння
просте і тепле, забуте і знайоме,
Надії чарівне цвітіння, її стебло, її коріння!
13.09. 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210622
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.09.2010
автор: gala.vita