Нежданий вітер в долю зачастив.
Волосся рве
і б`є відчАйно в груди,
обпалюючи холодом. А все ж
я не зверну.
І хай мене остудить
безжальна смерть,
що пАлить всі мости
і надає притулок безпритульним.
Я не зверну.
А ти, кохана, ти?
Чи ти зумієш берег віднайти
І в темряві,
не знаючи дороги,
пустелю цю безлюдну перейти,
кохаючи і віруючи в Бога?
Чи зможеш ти у пеклі самоти
очиститись, і, не проклявши долю,
немов вербова брунька, - прорости,
усім назло - розквітнути весною?
Шалений вітер,
а навколо – ніч…
І лише ми у темряві з тобою:
сліпі.
Ідем навпомацки.
Дурні.
Ми хочем обдурити власні долі...
Моя – ця ніч, без крихітки тепла.
У ній лише самотність і безвихідь.
Твоя дорога поруч пролягла.
Хоча вона - і сонячна, і тиха,
Однаково, кричу тобі ПРИВІТ,
Надірвано вітаюся із ночі.
Нікого навкруги.
Холодний світ.
І лиш безжальний вітер – пилом в очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211044
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.09.2010
автор: viter07