побудоване диво життя із буденності хламу,
із мерзоти рутинних діянь, міркувань нечистот
серце, сховане вглиб, під амвон, під склепіннями храму
не лишило по собі і тіні колишніх чеснот.
світ ночей, сіль землі, ти загублений світ відшукаєш
я - у мареві ранку, ти - знов у примарній імлі,
ти чекаєш осяяння, знань і надбань - тих, що маєш,
та ніяк не збагнеш, як відбитку в віконному склі.
перекроїш життя, перекриєш здірявілу стріху,
перекрасиш паркан красно-сонячно фарбами дня,
перебілиш скіптявілий комин і витреш долівку,
і накриєш на стіл, і присядеш скраєчку - де я.
буде день, буде будень і кожна хвилина мовчання
знов повернеться - багатоголоссям ночей.
буде час, буде щастя, і зараз, як вперше - востаннє
кожну мить, кожен подих і погляд і порух очей
я тобі заповім із частинкою власного серця
і із ворохом спогадів, ділених нами - наспільно.
я тобі розповім, ніби казку, як повне відерце
щастя, спокою, радості вилилось чашею гніву.
я тобі подарую цей день, як востаннє - уперше,
і цей вечір чарівний назавжди залишу тобі.
і спливу за серпневим дощем, коли дихати легше
і залишу тебе у задумі і, може, в журбі.
не журися намарне, життя все на місце розставить,
розжене по кутках і розсадить за спільним столом,
та ніхто, покрививши, вже більше нічого не справить...
от такі-то, брат, справи, і правда тут справді причом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211281
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2010
автор: Лариса Іллюк