Буревій засмоктує,затягує в середину.
Вихід,неможливо знайти серед уламків.
Буревій заохочує бути з ним,об'єднує.
І ти і він,доки живеш є цілим.
Ти спільно з ним,під його егідою,
Літаєш у мріях і справах,
І наче живеш.-Як життя?-Все добре!
Від радості тих секунд зі щастям у груди б'єш.
А потім знов піднімає вгору,
Та зорі так далеко,не видно їх за тілами-душами,
Тілами-тушами,що метушаться,як і всі,
Як і ти.
І скільки поверхів та сміттєзвалищ,
Що їх не пройшов,чи не пройшли крізь тебе,
Що їх ще буде до самої смерті смердіти,
А поки буревій ганяє вітер...і не чутно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211378
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2010
автор: Микита Салапита