Прозоре скло,
що заляпане брудом,
Показує світ
не в рожевому кольорі.
А я, стоячИ
Коло нього на сходах,
ДИвлюсь крізь себе
між поверхами.
На вулиці холодно.
Осінь милується
з вітром
у жовтому одязі.
А в мОїх очАх
усе ще зелене;
Весною пройняте
і спокоєм небо.
Стукіт слідів
на порепаних сходах
глушить музику
моЄї душі...
ТвОї руки
вириваються з мрії
мене обіймаючи
і радіючи цьому.
Посмішка синьо
очима грається
і перекидує
кУльками суму.
У мріях
руки
пірнули в волосся,
пригорнули до тіла,
вигнули стан.
Губи з болем
прискіпли до мОїх
з такою любов"ю,
що здається - назАвжди.
Стугін крові
у скронях, у серці
з"єднався в один...
Та й нас вже не двоє.
Це в мріях...
А насправді?
Після раптового щастя
миттєвого дотику
Руки утІкли,
посмішка зникла,
блакитно манячи
за собою погляди...
Лише в Очаїх
залишилася Мрія,
що зв"язала навІки
наші долі
у синьо-зелений вузлик...
жовтень 1996р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2010
автор: LaLoba