Я землю знов побачила в цвітінні.
І, притулившись до сестриці-вишні,
Зізналась їй у низькому падінні,
У тому, що я безнадійно грішна.
І перед нею двері я відкрила
В своє бурхливе, пам"ятне колишнє,
Де народився перший гріх у мріях,
Якщо гріхом назвати можна ніжність.
Де я жила в очікуванні дива
Не день, не ніч, не тиждень і не місяць.
А гріх прийшов без сорому й красиво,
Якщо гріхом назвати можна пристрасть.
Душа моя піднесено літала,
А розум був на диво чистим й ясним,
З гріхом на серці пташкою співала,
Якщо гріхом назвати можна щастя.
Земля мені відповіла цвітінням,
А вишенька зітхнула пелюстками:
Вони моє пробачили падіння,
Бо грішні всі, хто як і я кохали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2010
автор: Ана Пест