Дніпро тече через віки,
Блукаючи поміж містами.
Тримає міцно береги
Своїми кріпкими руками.
Шукає парус свій причал,
А вітер рве йому вітрила...
Ні! Розгортає білі крила,
Щоб він, до сивих хмар злітав!
І він летить, він вільний птах,
Чолом перегортає хвилі,
Несе міцний і гордий стяг
Крізь водо-кілометри – милі...
Тримає течія борти,
Ллє дощ і грім його лякає.
А він, минаючи мости,
Іде, й ніщо не зупиняє...
Невже, коли знайде причал,
Щогла збере його вітрила,
І мрія, що весь вік шукав,
Підріже йому білі крила?
Ні, якір кинувши на дно,
Він просто трішки відпочине.
І разом з вітром все одно,
За хмарами у даль порине!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212484
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.09.2010
автор: Віктор Нагорний