Життя – це все, і більш нема нічого.
P.S. Тут додати я хотів, що і «нічого» –
це також усе. Дозволь спитати
про пусту кишеню.
–Чи в ній нема нічого? –Так, нічого.
–Ось де «нічого», бачиш, воно там!
Там цілий світ з «нічого» помістився:
кусочок листка із осіннього парку
це вірний син дерева, що росте сотню літ
а ось, поглянь – квиток забутий,
від того маршруту,
що віз тебе в розлуку, чи на зустріч.
Там цілий ліс ниток дбайливо зтканих
це полімерні витвори мистецтва,
чи шерсть вівці, чи бавовняний сніг.
Бач, цілий світ – всередині і зовні!
І в мене теж нема нічого,
значить – є усе, чого не забажаю
Воно і в тебе є, чи ж ти не бачиш?
Збери коштовне листя пожовтіле, каштани
ці смішні, друковані папірці, що звуться «гроші»
чи вони дорожчі? чи варті перших зір і поцілунків?
Що коштують вони у порівнянні з словом?
Слово – це теж «ніщо», це лише звуки
Секундні коливання у повітрі
Чи закарлючки, як оцей мій почерк.
Але ж яка в цього «нічого» сила!
та ти про це читав і в інших віршах…
Простих сім слів, життя, – і до них – постскриптум
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212873
Рубрика: Верлібр
дата надходження 26.09.2010
автор: Олександр МкКола-вич