Спасибі Зоє тобі за сина,
Якби не народила ти його,
То не зустріла б я такого чоловіка,
До мізків романтика і більше ніж того...
Мене врятувала ця згуба,
Від життєвого суму...
І свято було, і розчарувань гіркота
Та не пройшли роки дарма:
Росте його красень синок,
Немов синьоокий барвінок,
Тече в ньому твоя рідна кров,
Хоча і було тобі з ним не до розмов...
Твій син зовсім не герой,
Серце впадало у відчай,
Плакали твої очі знов і знов,
Росами текли зі скронь.
Чи погано було, чи ні,
Щаслива мить чи роками сповна,
Я падаю до твоїх ніг,
І прошу: залиш мені своє дитинча.
Віддай його, не забирай, Зою,
Я так хочу пристрасті знову,
Роздмухати любові полум`я
Й розігнати струм кохання...
Розірвати смутку окови,
Що не давали спокою
Та жити разом сім`єю,
А не плакати вдовою..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213071
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.09.2010
автор: Макієвська Наталія Є.