-Я,памятаю,брав у одну руку сало,
в другую часник,-
наслідуя за ними...
Лагідно-красиві,
які ж вони мені ввижалися...,
й тії зачаровано-сумнії,
пісні які вони виводили...
І досі в мої сни,вони,
оті сільськи жінки,
приходять...
Із полотен загрубілії,зчорнілі,-
з хрестом кривавим-не обличчям,
от-такі,-
селянки в мене цілилися.
Чорнії квадрати.
Жовтії квадрати.Кулі.
Ламанії в усебіч.
Три похилившихся хрести...
Якеєсь першородне божевілля,-
в малярстві цьому...
Що ж сила,
рукою майстра керувала?...
Се ж бо не сон,-
се ява,
се ж от бо от-то-тії-
прадавнії скарби,
землі моєї...
Значить бо навчили,
правічнії пісні чомусь...
Ізначить-бо ніяким мором,-
не стерти память.
Не істерти...
Й значить-бо хати,-
наївно розмальованії-
в ирій,
ключами подалИся.
Й усміхаються жінки,
із салом й часником в руках,
й наслідуя за ними,
всміхаюсь й я.
Всміхаюся і я...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213257
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2010
автор: Дим