Як я втомилась жити, мов та птаха
З пробитим серцем, зраненим крилом,
Бо кожен крок - неначе крок до плахи,
А кожна мить - лиш ворогу назло.
І сон не сон - суцільне шматування
Душі моєї, вічно на межі,
І кожен день - неначе бій останній,
Де важко відрізнить свої - чужі...
Втомилась від облуди цього світу,
Від подолання прірв нерозумінь,
Від тих, що хочуть так несамовито
Душі моїй сказати - "все, амінь!...".
Напевно, що піддавшись цій утомі,
Душа моя могла би вже спочить...
Та краще, хай мене поб'ють всі грОми,
Ніж ворогам втамую ненасить!
Я не піду, не здамся, не зламаюсь,
Душі вогонь роздмухаю - нехай
Вона щораз, мов Фенікс, воскресає,
Аби життя вдихнути понад край!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213374
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2010
автор: валькірія