Напав на мене сум раптово,
Мов целібат у католицькій рясі.
Заліз він у вікно, і що нового?
Я розсмішу його, мені це вдасться!
Сидить рудий на підвіконні сміх,
Лоскотки вранішнього сонця дочекався,
Заліз промінчиком у мій барліг,
Від мене пестощів чекає справжніх.
Задушить у обіймах листопад.
Заплутаюсь у павучачих гамаках...
Розніжений осінній целібат
Сміявсь і плакав у моїх шовках.
Я на сторожі, я тримаюсь стійко,
Аби не сумували очі, губи, пальці...
Нанизую сім днів оцих на нитку,
І тчу навколо нас протуберанці.
Гаптую золотом повітря денне.
Зірву печатки і таємні змови,
Мій маніфест кричить уперто:
Я не боюся закохатись у рудого !
Хай плоть і кров палає сміхом,
Кленові п"ятерні хапають за плече,
Я не утримуюсь від радості і втіхи,
А сум, він згине, чи просто утече!
29.09.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2010
автор: gala.vita