А Всесвіт, то - безликий темний простір.
Зрідка туманний, трохи мовчазний.
Такий самотній ... з інтегралом зоряним.
Сам у собі, на щирості скупий.
Він дивиться у мене, мов в свою
І я дивлюся...й мало що не плачу...
Мене немає вже у цім краю...
Я своє лихо краєм світу трачу.
А там - ще крок ... й Галактики немає,
Замерзнуть в просторі гарячі полюси.
Про неї вже ніхто і не згадає,
Крім просто часу й суму полоси.
Ніхто до неї більш не прийде в гості.
А що...була собі Галактика... - й нема.
Їй правила були - занадто просто,
ВОНА Ж ЗГОРІЛА, а не прожила!
Дай руку! - В неї крил немає.
А попереднє поклади на почуття.
Ні, не побачиш як вона страждає,
То не Галактика, то просто була я.
Ще крок - і все...Залишиться лиш погляд,
Яким мене у зорі поведуть.
Дай руку, без причини. На угад...
Комусь - на згадку, а тобі - ...забудь.
Ще крок... - Благаю, розучи ходити!
Такі холодні очі у зірок..!
Я розцвіту, коли зав"януть квіти,
По той бік сонця, серця - всього крок.
Не відпускай...і не бери за руку!
Таке воно, кохання: клич - не клич...
Бо хто зуміє вижить в таку муку,
У того серце - найцінніша річ!
01.10.10 21:31
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214160
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2010
автор: Аліна Шевчук