ЗИМОВИЙ СМУТОК

Ганчір'я  місячного  сяйва  звисає  зі  старої  вишні,  
Гілля,  поголене  вітрами,  виблискує  мов  діамант,  
Вустами  ворушу  сухими:  "Пробач  мені,  Господь  Всевишній,  
Та,  попри  всі  душевні  муки,  я  сам  собі  суддя  та  кат."  

Повітря,  змащене  кутею,  блукає  під  парканом  сірим,  
Лиш  де-не-де  ліхтар  самотній  свій  виклик  кидає  пітьмі,  
Гойдає  небо  чорні  хмари,  а  я  дивлюся,  мов  у  прірву,  
Кудись  далеко,  десь  за  обрій,  там  зорі  заспані  німі.  

А  сніг  лягає  білим  хутром  на  зморене  життям  узбіччя,  
Нахабно  ковзає  мов  мрія,  лишаючи  змокрілий  слід,  
Та  я  живу  і  буду  жити,  зелений  погляд  запозичив  
У  сосен,  голову  здійнявши,  чекаючи  на  сонця  схід.  

                                                                               12,02,2009

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214575
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.10.2010
автор: velya