Комусь в душі буяють квіти,
Бездушні ж вбили їх в собі.
Ці квіти, то маленькі діти,
Зів'явші паростки в журбі.
Ні в чім не винні жертви зради,
Невартих гідності думок.
Це страх сховатися від правди,
Багном закидавши струмок.
А потім, ніби як нічого,
З піснями кинутись в танок.
Бездушним квіти ні до чого,
Душевні з них сплетуть вінок.
Сплетуть вінок, у воду пустять,
І він на течії життя
Бездушні з коренем їх зрублять,
Та кинуть в яму забуття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215132
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2010
автор: Віталій Войтко