І я,і ти і всі ми разом,
хотіли мати щастя вкрай,
горить душа,як те багаття,
а всі попасти хочуть в рай.
Я маю це тобі сказати,
настали тяжкії часи,
з життям у гру не треба грати,
життя потрібно берегти.
Я світ увесь сприймаю оком,
бо лінію і цвіт люблю,
та й це мені вилазить боком,
я можу жити,я живу.
Бо треба жити на цім світі
щоб принести чогось свого,
а ми шукаєм в полі вітер,
а він тікає,ну його.
Життя тобі не є солодким,
а ми його як сік п’ємо.
Ми помираєм безсвідомо,
та й безсвідомо живемо.
Ми є тупі й дурні істоти,
але гадаєм,що Боги,
нічого ми уже не варті,
та й вартими ми не були.
Сидиш і ходиш по планеті,
а ще й доказуєш,що прав,
ніхто ти є іще ізмалку,
та по життю ніким і став.
Я хочу щастя мати трішки,
бо лишнє теж поганим є,
життя своє ходжу я пішки,
тобі дарую серденько своє.
Усе досягнуте тобою,
може зникнуть раптом все,
і щоб не сталося ось цього-
живи собою,май своє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215320
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.10.2010
автор: Стеблина Максим