Якось ходив я Алабамою, моя звична ранкова прогулянка,
Я бачив там самку пересмішника, що сиділа в гнізді
на вересі висиджувала яйця.
Я й самця її бачив,
Я зупинявся послухати його, був зовсім поряд, він наповнював повітрям свій зів
і щасливо співав.
І доки я стояв, я раптом зрозумів, що насправді він співав
не для тієї миті,
Не для свого товариша, не для себе, не для того, щоб дзвеніла луна,
Але тонко, непомітно, за той бік
Наповнював, передавав і дарував свої таємниці тим, що мали народитися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215482
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 11.10.2010
автор: Волт Вітмен