Без відчуттів, без сил і без емоцій
блукає тіло, кинуте у світ.
Горить душа неначе у пророцтві
давно минувших і забутих літ.
Порожні і зовсім байдужі очі,
щось криючи ледь схоже на життя
у глибині своїй, темніші ночі,
згасають, ніби шепіт каяття.
Щомиті опускаються повіки
під тягарем густих солоних вій.
І кожен крок до смерті – вже як ліки
від згублених поривів і надій.
Спалахують у Вічність тихі зорі…
І грає Світ мільйонами вогнів!
А небеса, чомусь, такі прозорі…
Як образи давно забутих днів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215835
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2010
автор: Діана Сушко