Пекельна тиша - спонука до зради.
І я тікаю від своїх думок.
Мої моральні й естетичні "вади",
Дають надію на останній крок.
Я вирву сірість із чийогось серця.
І вічну смерть собі я оберу...
На прю я стану... з нею... в рівнім герці,
І все це буде в казці...наяву...
А ти збери... мої осінні речі,
І загнуздай, нарешті, всі думки.
І лиш пливи... пливи, але без течій...
З ім'ям моїм...
без мене...
навікИ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216627
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.10.2010
автор: V.A.