Похмурий сірий ранок на порозі.
І листопад вже стукає в вікно.
Це значить, що зима вже на дорозі.
І сум легкий в повітрі вже давно.
Літає, зачепившись в павутинні,
А вирвавшись, до сонця полетить.
І падає на серце по краплині...
Воно ж й без того хворе у цю мить.
Простягся по землі багряний килим.
В нім вітер заховався й шарудить.
А то мені здається таким милим:
На рану мою дує, бо болить.
Земля, хоч розтривожена промінням,
Не хоче прокидатись: міцно спить.
Крізь сон вчуває ніжне шепотіння
Рудого листя, що на ній лежить.
Душа моя! Чому ти знов безкрила?
Поглянь навколо!!! Осінь - це краса!
Зима морозами н-а-д-і-ю ще не вбила...
І віра все ще дихає...жива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2010
автор: Н-А-Д-І-Я