.
"А я б жила у клітці золотій!
Мене ця перспектива не лякає.
Живу ж якось без втрачених надій,
І міцно поки на ногах тримаюсь.
Оберігаю свій маленький світ.
Під Новий рік загадую бажання.
А так хотілось - щоб земля з-під ніг,
Від щастя хай, чи хоч би від кохання.
Та даленіє юності прибій,
Де все можливо, де життя нуртує...
А я б жила у клітці золотій,
Але, на жаль, ніхто не пропонує"
(Світлана Мельничук)
Було колись – чоловіки мені
Йти в клітку золоту пропонували…
Та твердо їм відказувала: „Ні!” -
Бо світлого кохання я чекала.
Тепер - ні злота, ні чоловіків,
Ані кохання щирого допоки…
Ні землетрусів, Боже, ні стихій -
Лишилося стрічатись з Новим роком...
А так хотілось – щоб земля з-під ніг! -
Аби цунамі з головою вкрило,
Чи зразу в смерч, ступивши за поріг, -
Та врятуватися, усім на диво.
Що за життя! Ну зовсім без пригод!
Уже б мене нехай чеченці вкрали!
Я згідна вже і в клітку – але, от,
Де ж всі оті, котрі пропонували?
19.10.2010
* Джерело: Світлана Мельничук (http://maysterni.com/publication.php?id=53279)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216937
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 19.10.2010
автор: Le Magnifique