Сонячний зайчик загляда у вікно,
Скаче по склу і відзеркалює в очі,
Я замружуюсь від світла яснОго,
Та все ж таки пропускаю в душу його.
Потім я підхожу до підвіконня,
Дивлюся на світ і осінь через вікно,
Бачу, як проміння на землю лягло,
Верхівки тополь засвітило охрою.
Горять вони вогнем, немов ті свічки,
Десь там у за містом, у гаю, вдалині...
Кружляє листя клену на подвір`ї,
Вкриває землю палаючим килимом.
Двірник мете листя, в купу змітає,
Вітер не дає йому і знову розкидає ,
Грається з його чорною мітлою,
Забирає листя в них й відпускає на волю.
Ввечері, коли настануть сутінки
І загорять на небі зорі та супутники,
Запалають вогнища з платтів дерев,
Запахне чимось їдким, дим...Залізе в душу щем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216976
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.10.2010
автор: Макієвська Наталія Є.