Абаптозіс

Осіннє  листя  падало  з  дерев,  дув  легкий  осінній  вітерець.  Вона  йшла  опустивши  очі  і  слухала  шелест  листя  під  ногами  і  згадувала  минуле.  В  пам’яті  спливали  слайд  за  слайдом  моменти,  коли  вона  була  з  ним.  Два  роки  тому  в  точно  такий  осінній  день  вони  поїхали  в  ліс  за  грибами  і  назбирали  багато  грибів,  вона  досі  пам’ятала  їх  запах.  А  сьогодні  він  вже  з  іншою,  і  навіть  листя  шелестить  не  так  як  тоді  і  життя  змінилося.  Вже  ніколи  не  буде  так  як  тоді.  Вона  зупинилася  і  просто  спостерігала  як  падав  листок  за  листком.  Вони  так  казково  кружляли,  що  ніби  хотіли  їй  щось  сказати.  І  навіть  в  якусь  мить  їй  здалося,  що  вона  чує  музику.  Парком  гуляли  пари,  такі  щасливі.  Вона  згадувала  як  сама  рік  тому  була  так  само  закохана  і  навіть  не  звертала  уваги  на  цю  казкову  неймовірну  золоту  красу.  А  можливо  тоді  її  не  було.  Так,  її  просто  не  було,  бо  був  він.  А  тепер  є  самотність.  Жовтий  кленовий  листок  впав  на  її  плече,  вона  хотіла  його  зняти,  як  із-за  спини  відчула  чиїсь  подих  і  побачила  цей  листочок  в  руках  якогось  чоловіка.
- Цей  листок  кленовий  Вам  принесе  вдачу,  -  посміхнувся  чоловік  і  протягнув  їй  листочок.
Вона  була  настільки  здивована,  що  не  промовила  і  слова.  Просто  взяла  листок  і  не  зводила  погляду  з  його  чарівної  посмішки.
- Я  Марк.
Вона  зачарованим  поглядом  дивилася  на  нього  і  якесь  дивне  відчуття  її  охопило.  Листя  все  падало  і  падало  пролітало  повз  них  і  вона  чула  музику,  шепіт  листя.  І  у  цю  саму  мить  вона  зрозуміла,  що  на  цій  парковій  доріжці  більш  немає  нікого.  Тільки  він  і  вона.  Їй  здалося,  що  ступивши  на  цю  доріжку  сьогодні,  вона  ніби  обрала  собі  нову  долю,  нове  майбутнє,  нову  казку.
- Давно  я  не  бачив  такого  листопада.  Ви  не  хочете  випити  кави?
- Залюбки,  -  посміхнулася  вона.
А  листя  все  продовжувало  падати  і  переливатися  на  сонці  різними  кольорами.  
Життя  досить  кольорове,  якщо  дивитися  на  речі  скрізь  сонячне  проміння.  Вона  боялася  подивитися  на  життя,  залишившись  без  нього.  Було  достатньо  просто  повірити  в  казку  і  життя  подарувало  їй  нову  зустріч.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217445
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.10.2010
автор: Tery Presly