У підвалинах зачерствілої душі,
Зашкорублої від думок невтішних,
Тамує в собі біль вона земних страждань...
То бог їй послав, стезю випробувань.
Де блискавки й громовиці одні
Та шуліки, що довбуть мізки,
Розколюють на частини думки,
Крилаті та нестерпні...
Примари переслідують її,
Не дають повноцінно жити
У часі земного буття...
Буцімто за обрієм краще життя.
Треба якось вижити, хрест свій донести,
Не брати все бизько до душі
І мати хоч єдину тут втіху,
Що все ж таки знайдеш істину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217722
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 23.10.2010
автор: Макієвська Наталія Є.