Потяг, що прямує в мрію,
Заборони тягти багаж.
Від нього серце моє мліє:
Не може речі всі зібрать.
Полишу місто, смуток, тіні,
Борги минулого життя.
Бо серцю в муках тяжко жити,
Шукати сили вже нема.
Невпинний рух мій вік тривожив,
Вбивав надії всі ясні,
Єдину стежку розгалуджив,
Не можу справжню віднайти.
Дивись на зорі, що засяють,
Коли є спокій у душі.
Лиш мерехтіння помічаєш,
Якщо не хочеш далі йти.
Доволі вже стояти в черзі,
Веде яка у небуття.
І кожен поклик вийти з неї
Душити, наче то брехня.
Немає сенсу в незбагненнім
Тім русі, що веде в життя,
Яке втрачати або мати,
Якось однаково без мапи...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217725
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.10.2010
автор: Lucre