На деревах,коли стало холодно,
Тепер можна побачити ганчір'я,
Що можливо колись,там з верхніх поверхів,
Чи з неба,були чиєюсь білизною.
Можливо ворони зі скляними очима
Ніколи не вмирають,а тільки судять всіх по собі...
Ми люди-еквілібристи,інакше і не кличте!
Небо мертвими пальцями хоче бережливо
Обійняти пристрашену землю і заспокоїти її.
Як матір.
Червоні краплі глоду,я втратив її.
Щоб бачити вас,щоб жити зі свободою.
Тоді крихкий паркан на даху і межа заржавіла.
І не забув.Не забуду.
Муштрувати себе в сповідь,
Ледве не забувши останній стакан горілки.
Випили!
І після нічого думати!
Нічого не думаючи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219185
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.10.2010
автор: Микита Салапита