*

Як  боляче  -  доводиться  ховати  очі.
У  землю,  вниз,  подалі  від  бажаннь.
А  інколи  тікати  хочеться  щоночі,
Туди,  де  символ  пориваннь.

В  останній  раз  ковзнуть  рукою  
Волоссям  русим,  легко  золотим
І  кришталевою  сльозою,  
Із  щастям  попрощатись  назавжди.

Як  хочеться  відчуть  той  жар  багаття,
Той  тонкий  запах  лісу  відусіль
І  знов  побачити  у  голубих  очах  бажання.
Ну  доклади  хоч  трошечки  зусилль!

Хіба  тобі  всерівно  зовсім?
Невже  все  остогидло  назавжди?
Та  розумію  -  скоро  прийде  осінь.
І  ти  поїдеш.  Та  куди?

Кому  ти  там  потрібен?Хто  тебе  шукає?
Чиє  ще  серце  б*ється  в  такт?
Можливо  десь  там  інша  вже  блукає.
Не  може  дочекатися  ніяк.

І  їй  потрібне  щастя.  Так  я  згодна.
Та  як  же  я?  Та  як  же  я?
Чи  можу  я  відчути  ще  твій  погляд7
Чи  вже  погас  для  мене  твій  маяк?

Чи  може  ти  хоч  на  останок,
В  останню  мить  ти  спробуй  все  сказать!
Бувай,  приходить  вже  світанок.
і  треба  спатоньки  лягать.

12.08.10

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2010
автор: Просто банальна***