І чого він пручається? Я ж все одно не відпущу.
Я затисну його у своїх лещатах і буду тримати доти, доки він не зрозуміє, що він мій шматок, моя відірвана частина.
Я всерівно буду нагадувати про себе. У будь-якому контексті.
Я буду музикою, я буду світлом, я буду фоткою, я буду вітром...
У кожній з найменших частинок світобудови він буде бачити мене.
І він про мене не забуде. Та і як він зможе забути?
Якщо тільки спробує, я почну стискати його все сильніше і сильніше. Поки не почнуть хрускотіти кістки. А тоді він точно зрозуміє.
А якщо йому/сердешному і тоді не дійде, отоді я візьмуся до серйозніших мір.
Я буду грати на нервах і на струнах серця. Я БУДУ!
І це буде продовжуватись до тих пір поки я не дістану того чого хочу.
Доки він не поверне до мене свою голову і не скаже: "І я тебе".
31.10.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2010
автор: Просто банальна***