Як сталося так, що місто моє,
Таке стильне і суто столичне.
Почуття українця мені не дає,
За покликом долі, незвично.
Чому маю летіти до краю землі,
Щоб крокуючи раптом збагнути.
Що львіська бруківка миліша мені,
Смаку кави несилий забути.
Крізь каменні мури львівських квартир,
Ще дихають польські примари.
Чому українського більше у них,
А ми патріоти-нездари?
Дивлюсь я у очі напівсонних гардин,
Бурштином ліхтарів-старовинних.
І все це миліше, і я не один,
В цьому не шукаю я винних.
Це місто старе не дає нам забути,
Хто матері нашої доньки ї сини.
Це наша столиця - так тому бути,
Майбутьнє за нами - серце не спи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219637
Рубрика: Присвячення
дата надходження 02.11.2010
автор: talisman