Як сталося так, що місто моє,
Таке стильне і суто столичне.
Почуття українця мені не дає,
За покликом долі, незвично.
Чому маю летіти до краю землі,
Щоб крокуючи раптом збагнути.
Що львівська бруківка миліша мені,
Смаку кави не можу забути.
Крізь камінні мури львівських квартир,
Ще дихають польські примари.
Чому українського більше у них,
А ми патріоти-нездари?
Дивлячись в очі сонних гардин,
Бурштином ліхтарів-старовинних.
Мені це миліше, тут я не один,
В цьому не шукаю я винних.
Це місто старе не дає нам забути,
Хто матері нашої - доньки ї сини.
Це наша Столиця - так тому бути,
Майбутьнє за нами - серце не спи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2010
автор: talisman