Зелені паркани, височенні забори, бетоннії мури. Й приблуди, одні лиш приблуди приватизують з оскалом майно. У л-йно, ви же знаєте, все час розіб'є та знищить в л-йно. Але в чергах браття і сестри вистоюють вічність заради законного жлобства. Либонь для холопства. Чесного. Відмовились від комунізму (я не підтримую його). На сміх прилучились до нонкорформізму. Що ж маєте, панове? Украдене добро, що раптом стало праведним і новим? Хворим сімейством прабатьків старезних наше стало, чи було. Чи то все через те, що щось нове прийшло. Скоріше дещо. Дещо нове. Перетворивши зі своїм новим пришестям землю рідну на нову повію. Чи просто на повію. Й не тільки землю, а й своє минуле. Всі перемоги звитяжних козаків й солдатів. Всю історію свою. Виходить, що і Мазепа, і пан Шухевич, і біль дитячих спухлих животів то є ніщо інакше як п'ятирубльові шльондри. Виходить, ти і я, і всі вони, точніше ми - майбутні професійні проститутки? А права голосу не маєш, бо він за свій живіт й святу ікону закладе. І навіть оком не змигне, бо лиш такою буде його ласка. Колись писалось "незалежна", й за документами лишається все так. Але ж ви озирніться, озирніться ви довкола. Там кола пекла скрізь і сміх страшний, що ехом роздається криком "Irredenta!". Але стерта вона буде, якщо так пройде ще хоч пару літ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219890
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.11.2010
автор: von Tripperman