Все було в мені зрозуміло
Прямо тупо в струнких рядках,
Надихало мене що боліло,
Не було сенсу в моїх віршах.
Амур між рядками ніколи
Не пролазив, бо не хотів,
Щоб я душу свою мимоволі
Почуттям віддав розрив.
Повік не думав я «Ямбом»
І з «Хореєм» не знався я,
Почуттів неймовірна дамба,
Тисне мозок мов сива журба.
Все що писано зараз мною
В душу влилося дуже давно,
Трапилось так що з тобою
Щось нове у життя увійшло.
Мною створені вірші, почуті
Перечитую знов що пишу,
Твого серця дотик відчутний
Зрозуміти просив, й прошу.
Я пишу твої очі на стелі,
Твоїм тілом наношу фарби.
Твої груди і стегна на скелі,
Намалюю, діставшись туди.
Справжня в мальованім світі
Свята донька моєї крові,
Твої губи як вранішні квіти
Заплетені мовою рідною мені.
Серце твоє́ – мо́їм стало
Мої вірші тобою кричать,
Цього світу замало
Тобі б крила і небом літать.
Я хотів би тебе обійняти,
Ніжно пестити, їсти тебе,
Ні шматочка тобі не лишати
О де Боже спасіння моє?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220044
Рубрика: Присвячення
дата надходження 04.11.2010
автор: talisman