... пішки до нового життя, що розмістилось на розі двох вулиць,
пішки до фінальної сцени і ледь чутних оплесків,а втома не долає.
Будинки роздивляються мене своїми брудними вікнами і мовчать,
а я обіцяю не звикати до жодного з них, не прирости до підлоги.
Надто рідко обіцяю вголос, а ще рідше виконую мовчки,
бо небо втрачає свої персикові відтінки ввечері, картаючи.
Лише аромати опівнічних відвертостей витанцьовують на спині,
принаймні я уявляю ці танці,що пахнуть стиглими вишнями.
Гілки безпритульних дерев хочуть зігріти мене від байдужості,
вони нав"язуються і прискіпливо розглядають мої чернетки,
а що там? Що там, де уся справжність дикого непорозуміння?
Вогню гидко поглинати ці пародії на щось людське і він згасає.
Темряво, я навчусь належати тобі хоча б кілька безсонних годин,
щоб все було почутим і контури фантазій виднілись в просторі.
Брудні вікна будинків нагадують про людей,які закохані в ранок-
вони колись вмовляли мене прирости до підлоги разом,а я втікала.
У нічних жахіттях лише бачила,як підлога мене жадібно ковтає,
а я з ще більшою жадобою ковтаю тебе, моя темряво!
Та ранок мене зустрічав привітно і змушував знов йти пішки,
а будинки так само споглядали мене і мовчали про те,що попереду.
А я все обіцяла...Обіцяла собі, збираючи каміння минулого в кишеню,
що колись подарую його людині,яка так само люто ненавидить ранки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220720
Рубрика: Верлібр
дата надходження 07.11.2010
автор: Biryuza