Дорогий, ненаглядний читачу!
Я душу тобі сьогодні відкрив.
І тепер тобі вже рішати задачу,
Чи даремно на світі життя я прожив.
По дорогах життя я йшов тільки прямо.
Колін я не гнув ні перед ким і ніде.
Не йшов по байракам, не падав у яму, -
До людей я ішов, в яких слово живе.
Лиш дурнів я не любив... та фарисеїв.
Бо ці істину гнуть під ноги завжди,..
Щоб з ближніх зробити нікчемних пігмеїв,
А самим під "шумок" повзти до мети.
А мета в них дрібна та нікчемна,
Лиш би живіт свій набити сповна...
А щоб в сусіда в очах стала ніченька темна,
Л'ють у гранчак, не жаліють вина.
Якщо не вино, то слова пусті і брехливі
І ніщо їх не мучить: ні правда, ні совість, ні суть.
Ніщо їх не виправить, навіть смерть у могилі.
Бо так і підступно, з брехнею на той світ і йдуть.
Якби це були... тільки чужинці... чи іновіри,
А то знайомий, близький або ж сусід...
Вважає, що щастя здобуде на братові шкірі
І з люттю вже дивиться нишком у слід.
Дорогий мій,.. мій ненаглядний читачу
Я сьогодні стараюсь кинути в душу зерно,
Бо хочу рішити найважчу у світі задачу, -
Щоб людина людині завжди несла добро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220740
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.11.2010
автор: Володимир Кухарчук