Ти - Прометей. Ти - син мого чекання.
Ти міг би мене визволить з неволі...
Ти знав, мабуть, усі мої бажання...
Ти чув, як їх читали зірки в полі.
Впізнав мене... Впізнав! Один-єдиний!
Ти прихилив ОДИН своє чоло.
Ти мені здався таким дивним,
Що аж мене морозом обдало..!
Ти мене знав... Ти ж мене наскрізь бачив!
Ти знав, що віри свічка догорить.
Погасне. Зовсім... Бо я гірко плачу.
Й нема кому годинник зупинить.
Нема кого покликати до себе.
Немає як. - У серці - заметілі.
А якось жити, якось вижить треба...
Душа німіє,.. але все ще - в тілі.
Ти полюбив. Ти зміг мене любити! -
Цього собі ніколи не прощу!
Ти серце дав. Сказав йому горіти.
Воно згорить - а я не відпущу!
Дізнавшись, воля обпекла долоні:
"Ну і куди? Куди тепер? Куди?!"
І я уже - сама в своїм полоні.
Роки ішли, неначе поїзди...
Гримлять вагони. Час летить шалено!
"Ти - Прометей!" - мої вітри гули.
Ти вкрав вогонь!.. Дотлію... І даремно
Мої боги тебе не розп’яли!
07.11.10 18:53
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220766
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2010
автор: Аліна Шевчук