Він учора досаджував сад…
Я казала: дай, Боже, вам щастя,
ваші груші, як медом причастя.
Засміявся: і я ще козак…
А сьогодні уже на столі.
Дядьку Грицю, хіба так можна?
Всі сусіди і внуки малі
витирають зрадливі сльози.
А дружина в Італії ще,
все шукає той зайвий квиточок.
А в душі вічний біль, вічний щем…
Ще лиш раз я поїду, хай дочка
накрива хату перед дощем;
і для внучки на школу ще рік.
Потерпи, ще той раз, заживем.
Він терпів… він старався… не зміг…
не сказав… не рахує годин…
в хаті-пустці вже другий десяток.
Так, у дочки вже ніби достаток.
Тільки внук у футбол гра один.
29.10.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220962
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.11.2010
автор: Галина Фітель