Я, можливо, ніколи не бачив осені
Хоч, напевно бачив багато сірого
Не блукав дощами під вітром досі, ні
Остаточний, без рис вірогідного
Може я ще й зими не бачив наживо
Проте, в запису було трансльовано
В хуртовинні білого адажіо
Чорним кольором всіх намальовано
Сріблом очі заліплені кліпають
Розум золота прагне у спогадах
Та хвилини важкого просвітлення
Виплавляють лише мідь та олово
Все не з того, що мало б відбутися
Моя книга позбулася символів
Як мені би до них дотягнутися
У той світ, де поділися всі вони?
Відтепер я об'єкт неопізнаний
По товченому склу йду без чоботів
Десь, бува, не знайдеться обізнаний
Хто впізнав би моїх фотороботів?
***
Заблукав в нескінченному, хижому часі
Бранець власних військових та мирних кампаній
Полонений в облозі ворожої маси
Прагне здихатись марних концепцій та маній
Із лезом у ванній.
© Дмитро Барзілович, листопад 2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221386
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 10.11.2010
автор: Дмитро Барзілович