Можливо, я був воєм,
Ти – моєю бранкою,
Розрадою, подругою, коханкою,
Натхненням перед тяжким боєм,
Єдиною у серці моїм
Коли скресав на ріках лід,
Коли збирався в черговий похід,
Коли пливли з дружиною в човні,
Твій образ сил давав мені
Не раз, не два рятуючи в огні,
В чужій, ворожій стороні,
На морі і на суходолі,
Ховаючи від долі злої
Коли кипів затяжний бій,
І стріл дзижчав в повітрі рій,
Тіла, розрубані навпіл,
Хаос, страшенне місиво навкіл...
Богів просив я про одне –
Хай смерть пропустить, омине,
Хоч раз до тебе поверне
І на просторах диких, восени,
Прийшла негадано до мене в сни.
Казала: «Моє ладо, я з тобою,
Поділимось печаллю і журбою».
Усмішкою зігріла чарівною
Коли вмирав під стріл дощем,
Скривавлений, посічений мечем,
Скляним дивився поглядом у небо,
Остання думка все ж була про тебе...
Тепер не лицар, ти не бранка,
Не подруга мені і не коханка.
Але зізнайся, як було б чудово
Минулих днів життя прожити знову
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2010
автор: Йожеф Фламберг