Ти прийшла на світанні
Й опустилась додолу…
Де ж воно – те кохання,
Що про нього говорять?
Де те щастя, та радість,
Нестримне бажання?!!
Ні, нема… Лише заздрість.
Марні всі сподівання,
Що знов жити захочеш,
Свою душу відкривши,
Закохатись що зможеш,
Лише раз полюбивши.
Твоє перше кохання…
Таке прекрасне, натхненне!
Немов серця пізнання, –
Чарівне, незбагненне,
Водночас – наївне
Сліпе кошеня,
Цікаве і дивне
Неслухняне маля.
Довірливе, ніжне,
Занадто грайливе,
Навіть трішки капризне,
Але дуже вразливе…
Перед ним ти відкрилась
І себе всю вручила,
Але так помилилась,
Коли в серце впустила.
Його очі – безодня,
В душі – вічна пітьма.
Досить спроб-епізодів –
В грудях камінь, – дарма!
Розбився кришталь
Твого серця в пізнанні,
Та вже пізно, на жаль.
Ти прийшла на світанні…
(10 листопада 2010 року)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2010
автор: Ярослав Драч