Так хочеться зануритися в сміх –
у сміх очей твоїх, твоє літоволосся...
Ще промінь так у провесінь вернувся -
зела націлуватися не міг.
Вигойдується вітром грай-трава.
цілують пелюстки джмелі і бджоли,
купають синь дощі золоточолі,
ляга в покоси днів коса жива.
Блукає день – стриножений, мов кінь,
мережать ночі літні зорепади,
і кличе перепелом тиша: йдімо спати...
Ляга на плечі неба синьотінь.
Як хочеться зануритися в сни –
прозорі, безтурботні, аж шовкові,
так лілії у тихому ставкові –
і час, і виднокіл неначе зник.
Було так само: літній зорепад
(я пам’ятаю ніч оту донині).
М’ячем котився місяць по долині,
і перепел так само кликав спать.
І ми були на світ увесь одні.
Здавалося, так має бути вічно...
Та руки наші в снах лише дотичні,
а сни давно у пам’яті на дні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221759
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.11.2010
автор: Omega